Статті » Оцінка рівня міжетнічної толерантності в українському суспільстві


29 серпня 2008 від oksana
Питання основних чинників, засобів досягнення миру та попередження конфліктів на етнічному ґрунті привертають до себе дедалі більшу увагу як з боку урядів, громадських організацій національних держав, так і з боку міжнародних організацій. Нетерпимість є однією з найбільших глобальних проблем сучасного світу. Загроза її поширення пов’язана з ксенофобією, екстремізмом та насильством. Зниження рівня толерантності підриває принципи демократії, призводить до порушення індивідуальних та колективних прав людини. Натомість високий рівень толерантності сприяє зміцненню політичного і соціального фундаменту демократичної державності, громадянського суспільства, національної єдності.
Проблема толерантності охоплює усі сфери суспільного життя нації: соціальну, релігійно-конфесійну, політичну, особистісну, міжетнічну. Питання міжетнічної толерантності актуалізуються у світі у зв’язку із зростанням кількості міжетнічних конфліктів, загрози мирному співіснуванню та необхідності встановлення конструктивної взаємодії представників різних етнокультурних груп на міжнаціональному рівні та усередині національних спільнот.
Мета аналітичної записки – оцінити рівень міжетнічної толерантності в українському суспільстві, надати пропозиції щодо державної політики протидії проявам нетерпимості та ксенофобії.
Етимологія слова “толерантність” походить від латинського tolerantia – терпимість, тобто здатність утворювати і підтримувати спільність з людьми, які відрізняються у певному відношенні від переважаючого типу. Толерантність – це протилежність ворожості, антипатії, ненависті.
Організація Об’єднаних Націй оголосила 1995 рік роком толерантності. В рамках його проведення державами-членами ЮНЕСКО була прийнята Декларація принципів толерантності, що містить такі визначення цього поняття:
• • повага, прийняття та правильне розуміння багатого різноманіття культур, форм самовираження та самовиявлення людської індивідуальності;
• • політична й правова потреба; активна позиція, що формується на основі визнання універсальних прав та основних свобод людини.
Рівень міжетнічної толерантності оцінюється у двох вимірах. Психологічному – готовність до зближення або, навпаки, до несприйняття людей іншої національності. Політичному – як дія або здійснювана через закон і традицію суспільна норма. Обидва виміри є сутнісною складовою феномену толерантності, високий рівень якої становить цінність і соціальну норму громадянського суспільства, забезпечує суспільно-політичну стійкість та гармонію міжетнічних взаємовідносин.
Україна є поліетнічною державою. Представники національних меншин складають 22,2 % загальної кількості населення України. Етнічна структура українського соціуму диктує нагальну потребу у виваженій етнонаціональній політиці, в якій особливе місце належить утвердженню толерантності.
Результати соціологічного дослідження “Рівень толерантності в Україні" [1] засвідчили, що лише 12 % опитаних оцінюють сучасну ситуацію у країні як спокійну, а понад 67 % – як напружену і конфліктну. Хоча респонденти продемонстрували достатньо високий рівень етнічної толерантності та відсутність ксенофобії, проте водночас виявили насторожене ставлення стосовно готовності до контактів з представниками більшості інших національностей. Схильність до більш близьких, безпосередніх контактів з боку більшості опитаних була виявлена щодо українців, росіян, білорусів та євреїв, тобто тих, з ким наявний значний історичний досвід спільного проживання. Щодо громадян інших східнослов’янських народів, то тут спостерігається рішуча “східноєвропейська відокремленість”. Молдовани та кримські татари не входять у коло “близьких”, але в цілому терпимо сприймаються населенням. Представники афро-азіатських країн не розглядаються навіть у якості постійних жителів України. Досить високий відсоток респондентів вважають, що взагалі неприпустимо пускати до країни представників кавказьких народів (30 %), циган (39 %) та афганців (29 %). Така ситуація пояснюється ставленням до збільшення кількості мігрантів - представників цих етнічних груп. Майже половина респондентів висловили своє негативне ставлення до мігрантів. У цілому інтегральний індекс ксенофобії в українському суспільстві становить 4,46 за семибальною шкалою.
Про зниження рівня толерантності в українському суспільстві свідчать дані інших соціологічних опитувань. Зокрема моніторинг Інституту соціології НАНУ „Українське суспільство” унаочнює динаміку національної дистанційованості населення України (шкала Богардуса) за останні десять років.
За даними дослідження Київського міжнародного інституту соціології, рівень ксенофобії в українському суспільстві має сталу тенденцію до зростання.
Як свідчать наведені соціологічні дані, в українському суспільстві, попри фактичну відсутність конфліктів на етнічному ґрунті, рівень толерантності (психологічний вимір) постійно знижується.
Ймовірно, що зростання психологічного напруження в міжетнічних відносинах населення України тісно пов’язане з негативною динамікою виявів насильства за мотивами расової та національної ворожнечі. Згідно із статистичними даними організації „Міжнародна амністія в Україні”, у 2005 р. в Україні на ґрунті національної ворожнечі було зафіксовано 8 нападів на людей та 1 вбивство, а вже у 2006 р. за расовими мотивами скоєно 6 вбивств та 28 нападів.
У 2006 р. Комітет ООН з ліквідації усіх форм расової дискримінації (КЛРД) у доповіді “Україна: права людини у 2006 році” констатував наявність в українському суспільстві виявів ксенофобії, дискримінації та насильства на етнічному і расовому ґрунті. КЛРД рекомендував органам державної влади вжити необхідних заходів щодо їх подолання.
В українському суспільстві продовжує зростати рівень психологічної відокремленості, національної ізоляції певних етнокультурних груп, зростає рівень ксенофобії, через інформаційні ресурси Інтернету тиражуються етнічні стереотипи.
Зниження рівня толерантності негативно впливає на міжнародний імідж України як європейської правової демократичної держави. Створюється потенційна загроза мирному співіснуванню численних етнічних груп та національних меншин, що перешкоджає національній консолідації та єдності країни, становленню громадянського суспільства та розвитку української політичної нації. Нейтралізація основних чинників міжетнічного напруження, утвердження високого рівня толерантності в українському суспільстві потребує додаткових зусиль з боку органів державної влади.

За матеріалами: http://www.niss.gov.ua/