Вірші есе твори

37.Один на один зі слізьми, як жити без мами і тата», Полякова Ірина, від 17 до 24 років

Дитино! Ти безмежний світ,

У морі синьому – перлина,

Всім серцем хочу пояснить,

Що особистість ти єдина!

С. Журахович

Діти вслухаються в світ, вростають у нього своїми думками, мріями, почуттями, стають його часткою. І байдуже, скільки їм років. Кожна дитина – це особистість! І ніхто не має права нівечити чарівну країну дитинства, казку, де білими крилами чистоти віє колискова, де добро завжди перемагає зло, де немає гріха, брехні, зради. Ніхто не має права руйнувати рожеві мрії дитини!

Одного сірого, дощового ранку з таким самим сірим та сумним настроєм, заклопотана власними проблемами, байдужа до всього, я збиралась до школи. Мені, як завжди, хотілось спати, знову не вистачило часу на сніданок. Це мав бути звичайний робочий день у школі, якби не ранковий випуск новин, який я встигла переглянути. Мова йшла про те, що у Дніпропетровській області мати побила дитину, повністю відбивши верхні кінцівки, за те, що півторарічне хлоп’я помалювало нові шпалери. У кадр потрапило маля з побитими руками. Як засвідчили експерти, відновити функцію рук буде дуже важко. Ще зовсім маленьке беззахисне дитинча може назавжди залишитись калікою. Мені цей випадок запав глибоко у душу. Я вже не могла думати про щось інше. Минаючи калюжі, думками була десь далеко. А переступивши поріг школи, я вперше за десять років почала помічати цей трохи божевільний світ дитинства, сповнений дитячих посмішок і веселих очей. І я відкрила для себе цю різнокольорову країну, де панує віра в добро, в казку, в ніжні руки мами, у теплий ранок і холодну ніч, яка зовсім не схожа на моє повсякденне чорно-біле життя. Це світ, сповнений ясною хвилею тепла, наївності, який виростає з лагідного дотику, ласкавого слова, з веселки в небі, з квітки, вишні або яблуні за вікном, бо в квітці і дереві так багато добра до людини. Коли я повернулась додому, мене цікавило лише одне питання: які взагалі існують права у дитини? Звичайно, з уроків історії та правознавства я знаю засади Конвенції ООН з прав дитини. Але цих знань недостатньо. Тому я вирішила вивчити цю проблему докладніше.

Як з’ясувалось, незнання прав та обов’язків дітей, необізнаність самих дітей завжди залишалась і залишається актуальною проблемою нашого суспільства. Так за результатами соціального опитування організації „Соціальний моніторинг” було виявлено, що 45.9% дітей ніколи не запитують про свої права у батьків, а 21.1% взагалі не знають, що діти мають права. На питання, які документи можуть бути використані ними для захисту своїх прав, лише 2% назвали Конвенцію ООН з прав дитини. Також протягом десяти років відслідковувалось питання про права дитини Інститутом молоді. Так у 1991 році на питання про найважливіші права більшість відповідала, що це - право на освіту, а у 2000 році - право на життя. Приємно було, що у 2000 році не було жодної дитини, яка б відмовилась відповідати або не знала відповіді, та ці зрушення є дуже малими. Статистика вже тривалий час засвідчує про тривожний від’ємний показник приросту населення України, про те, що, вже вступаючи до школи, 60% дітей мають ті чи інші порушення соматичного та психічного характеру, зростає кількість дітей, які мають психоневрологічні захворювання, хвороби нервової системи і органів чуття , 10% від загальної кількості дітей, які вступають до першого класу, мають затримку психічного розвитку, збільшились випадки порушення імунної системи, хронічних запальних захворювань, загострюється проблема соціального сирітства. Серед дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, а таких близько 90 тисяч, лише 7% - круглі сироти. Серед підлітків та молоді поширюється куріння, алкоголізм, наркоманія, венеричні захворювання, злочинність, проституція, вагітність неповнолітніх, кількість самогубств. Об’єктивними причинами різкого зниження здоров’я підростаючого покоління є глибока соціально-економічна криза, екологічні проблеми, критичний стан щодо забезпечення дітей раціональним харчуванням, слабка система охорони здоров’я, освіти.

Діти ростуть і розвиваються щодня, незважаючи на економічну кризу і політичні негаразди. І, на жаль, майже щодня помирають: через відсутність ліків, необачність, жорстокість окремих дорослих, від чийогось слова, ножа, кулі, наркотиків чи власної руки. Зараз проблема охорони дитинства - одна з найважливіших проблем нашої країни. Вихідною ідеєю законодавчого забезпечення прав дітей в Україні є принцип „усі діти рівні від народження” відповідно до Конституції України. Правовою основою реалізації прав дитини є багато законів, насамперед новий Сімейний кодекс. Посилення правового захисту неповнолітніх знайшло відображення у Кримінальному кодексі України. Я дізналась, що свідченням реального посилення уваги до розв’язання проблем, які спричиняють втягнення дітей і підлітків у сферу злочинності, стало розроблення у 2002 році державної програми запобігання дитячій бездоглядності на 2003-2005 роки. Серед підлітків, які знаходяться на обліку в комісії з прав неповнолітніх, було проведено вікторину. Як з’ясувалось, діти вже добре знають, що таке шахрайство, крадіжка, але найсумніше – плутаються у відповіді на питання про те, з якого віку особа може бути притягнена до кримінальної відповідальності.

З того часу, як я почала відслідковувати проблему порушення прав дитини, я зіткнулась зі „справою львівських дітей” – однією з найскандальніших проектів. В Україні дітей продають, як звичайну сировину. В залі суду немає основних потерпілих – вони десь далеко за океаном вчаться чужої мови. Також скандальними є справи по викраденню дітей з метою вивозу їх органів за кордон у містах Харків, Донецьк. Але порушення прав дитини можна прослідкувати і у повсякденному житті. Я на власні очі можу спостерігати скорочення тиражів підручників. У нашому місті немає спеціалізованих безкоштовних закладів для поглибленого вивчення певних мов, а також розвитку розумових та фізичних здібностей. Ми маємо лише оплачувані секції, курси, бібліотеки, що суперечить Конвенції ООН з прав дитини. Також я звернула увагу, що будь-які спроби дітей відновити справедливість без допомоги дорослих, майже завжди, увінчуються невдачею. Взагалі, дискримінацією вважається, коли на дитину кричали, вселяли страх за допомогою дій, жестів, її принижували, використовували образливі прізвиська, контролювали її доступ до спілкування з однолітками, перебивали під час розмови, соромили, погрожували кинути її. Дуже часто в сім’ї порушують таємницю кореспонденції дитини. Та саме ці явища поширені у нашому суспільстві. Дуже часто людство навіть не замислюється, що це є дискримінацією прав дитини, порушенням закону та Конвенції з прав дитини. Але список таких правопорушень можна продовжити далі.

Саме тому мене почало цікавити питання: як саме держава втілює закони в життя? Як з’ясувалось, влада почала широкомасштабне проведення програм з метою забезпечення прав дитини, як-от: національна програма „Репродуктивне здоров’я 2003-2005 років”, „Діти України”, державна програма відпочинку та оздоровлення дітей на період до 2008 року, було проведено Інтернет-конференцію „Змінимо світ разом з дітьми”, функціонує Всеукраїнська дитяча лінія „телефон довіри”. В нашому місті проходив конкурс плакатів „Світ очима дітей”, програма „Я та мої права” та інші. Розширюється мережа організацій, куди можуть звернутися діти.

Я розумію, що наша держава молода і більшість її громадян юридично необізнані. Однак реальна ситуація в суспільстві вимагає з боку держави подальших конкретних заходів щодо правового захисту дитинства. Зокрема потребує більш чіткого визначення законодавством статусу органів опіки і піклування. Я вважаю, що слід налагодити механізм виконання законів, можливість батьків заробляти необхідні кошти для утримання дітей. На мою думку, слід проконтролювати збереження безкоштовної вищої освіти, створити організацію, яка б контролювала дотримання Конвенції ООН з прав дитини, гарантувати працевлаштування неповнолітніх, видавати правову періодику, організовувати гуртки з прав людини і громадянина, центр юридичної консультації дітей, гарантувати юридичну допомогу. З метою дослідження захисту прав сиріт я відвідала інтернат у нашому місті. Я спілкувалась з вихователями, дітьми. Народжені для любові, вони не знали її радощів. Це діти, яким ніхто не заспіває тих легких, як сон, пісень, ніхто не розповість казку, ніхто не подарує погляду доброти, щирості і зичливості. Я дійшла висновку, що слід приділити увагу реформуванню системи сирітських закладів та інтернатів. Також я вважаю доцільним створення автономних судів у справах неповнолітніх в системі судів загальної юрисдикції.

Пройшло вже багато часу з того дня, але так просто забути ту передачу я не можу й досі, тому що вона змінила моє світосприйняття. Торкнувшись цнотливої дитячої душі, я спробувала поринути у цей світ чистоти, де панує любов, і тиха колисанка, і святий образ мами, і сонце в блакитному небі. Тож я планую й надалі вивчати цю проблему. Я вирішила обрати професію юриста, тому що захист прав дитини – один з основних обов’язків держави. Я вірю, що в майбутньому життя кожної дитини буде справою всього людства. І я буду прагнути, щоб кожного дня у світі ставало хоча б на одну посмішку більше, на одну понівечену душу менше, а в серці панувала надія...