Вірші есе твори

40.Новий друг, Ткаченко Ярослава, м.Полтава, від 13 до 17 років

Це був звичайнісінький день, один з тих днів , коли не хочеться нічого робити.Лила страшенно не любила ці дні, тому що майже всі друзі роз’їжджалися на відпочинок : чи то до бабусі ,дідуся, просто на дачу або ще краще на відпочинок до моря.Це була літня пора ,коли хотілося розважатися до схочу ,бо знаєш , що незабаром вона скінчиться і настане важливий навчальний рік. Але хутчіш до справи!

Лила вже не могла так просто сидіти і гаяти час. Саме зараз вона зібралася знайти печеру біля Смарагдової гори. Цю гору старі мешканці Ларфіля називали чарівною. Мабуть тому, що влітку там рівно о 12:00 ночі чулися співи чи то дітей , чи то дівчат , чи може зовсім не тих ,не інших ,а спів чарівних істот, які, подейкують, живуть там, хоча ніхто їх й не бачив ніколи. Лилу ці розповіді не хвилювали . Адже вона приїхала до Ларфіля на канікули і вважала , що ці розповіді є побрехеньками, щоб лякати новоприїжджих та туристів . Наблизившись до гори, Лила побачила печеру і вже збиралася зайти до неї ,як раптово чийсь голос завадив їй це зробити. Це був Філь, звичайнісінький хлопець з Ларфіля ,який жив на узбіччі дороги.Як ви вже зрозуміли, він не був одним з друзів Ліли,бо на початку розповіді ми зауважили , що майже всі друзі дівчинки пороз’їжджалися хто куди на відпочинок .
- Що ти тут забула ?Хіба не знаєш ,що в долині живуть істоти, яких краще не бачити й не чути ,бо від їхніх пісень і їхньої зовнішності людина забуває все , що колись пам’ятала :батьків ,знайомих ,рідних , друзів, свою домівку , навіть світ, в якому раніше жила ,все , що колись ,пам’ятала ,знала, любила .
- Не мели дурниць , все одно не залякаєш , я в усі ці дурниці не вірю .І до речі, чому ти тут, я думала ніхто з місцевих сюди не ходить.
- Я не боюся .Цих так званих дурниць!
- Але ж ти віриш в все це .
- Вірити й боятися ,це зовсім різні речі .Жодна з яких не стає на заваді іншій. Та ,що мені боятися?Всеодно ні друзів, ні близьких я не маю. І якщо все забуду ,сумувати не буду ,та й мене ніхто шукати не збирається.
- Чому ти так кажеш? А батьки? Вони будуть хвилюватися.
- Я не маю батьків. Вірніше маю .Та вони мені зовсім не батьки .Вони просто так ,для галочки , щоб не відіслали до дитячого будинку. Коли мені було 3 роки, вони залишили мене на їхню знайому і за це платять їй кожного місяця,щоб утримувала мене в себе. Тож як ти вже побачила сумувати точно ніхто не буде та й шукати також.
- А ,як же державні органи вони вже точно здивуються твоєю відсутністю в школі, дома та й взагалі не може людина так просто зникнути зі світу.
- Ой , вибач і справді забув .
- Не треба так саркастично ,просто ти повинен знати ,що ти потрібен державі ,людям . Не забувай про це.
- Ну добре на цьому і закінчимо .Краще розкажи щось про себе . Чому раніше я тебе не бачив?Чому ти сама?

- Тільки не ображайся .Я приїжджа і раніше цього не розуміла ,просто я думала , що місцеві жителі трошки схиблені та й взагалі дикуваті.Вибач .
- Та годі ,проїхали.
Можна б було довго переказувати розмову Ліли і її новоспеченого друга Філя,але вона не мала великого значення,бо дружба,що народилася поруч із печерою Смарагдової гори була важливішою за слова.