Вірші есе твори

5. Мудре запитання. Ткаченко

Раз вчителька нам задала запитання
Просила від нас щиросердного зізнання:
«Любі діти мої, прошу дуже сказати,
Що для Вас означає слово ”батько і мати”?»
І кожен задумався, ніби поринув
У вирій з осіннім ключем журавлів.
У класі настала несподівана тиша
Ніхто її зруйнувати не смів.
Але це тривало лише кілька хвилин –
Дзвінок зазвучав стоголосо крізь сон.
Всі швидко помчали через двері на вулицю,
А дехто вистрибував навіть з вікон.
Ніхто не згадав про мудре це запитання.
І вчителька сумно із класу пішла.
Але так і несказане щире зізнання
Запало у душу, мов у серце стріла.
Я побачила це і захотілось сказати,
Що значить для мене слова ”батько і мати”.
Я хочу, щоб кожен з нас це прочитав
І мудрі думки щоби запам’ятав.
Мама – найдорожче слово в світі,
Де б ти не був і що б ти не робив.
Вона шлях безкінечний своїм серцем освітить
Бо ти із нею перший крок свій зробив.
Матуся немов кущ калини густої,
Окрасить вона твоє довге життя
Це слово проводить тебе по стежині
Що швидко прямує в самостійне буття.
Заглянь їй ти в очі – забудеш про горе.
За плечі її ніжно так обійми.
І стане мілким Середземнеє море.
Закриє від бід вона своїми крильми.
Відчуєш ти радість, утіху незнану,
Турботи свої на поличку складеш.
Лиш мама залікує тобі всі рани,
Святішої від неї ніде не знайдеш.
Візьми ти для себе усе що найгірше,
Щоб сповнились радістю мамині дні.
Щоб ангел беріг її кожну хвилину,
Щоб геть відлетіли тривого сумні.
Читає книжки нам, вкриває вночі
І захист уміє сміливо тримати
А ви здогадайтесь, любі мої.
”Це хто ” ”А, це він – звичайнісінький тато.”
Його не лякають ні бурі ні хвилі
Закриває він нас від негод і стихій
Для нас він один – чемпіон чи сантехнік,
Силач, богатир, штукатур чи водій.
Любов ми свою віддаєм до останку,
Хоч радість свою він ховає в очах.
Для кожного тато – найкращий у світі,
І буде завжди в найсвітліших думках.
Хай для нього золотаві сади розквітають,
Щоб у серці завжди молодість цвіла.
Й від пісень пташиних в серце западала
Легкості й щастя кольорова мла.
Хай же не потьмарять їх горе та муки.
Світяться посмішки наших батьків.
Хай же цвітуть всемогучії руки,
А Бог подарує щасливих років.
Ні з чим не зрівняти батьківську турботу.
Скільки вона нам дарує тепла.
Так відчайдушно щораз мені хочеться,
Щоб не зникала вона, а жила.