Галушка Іра, с.Іркліїв, Черкаська обл.
Вікова категорія -від 13 до 17 років
Вже багато років ходжу однією і тією дорогою від дому до школи, до автобусної зупинки… Здавалося б, все таке знайоме, незмінне повинне бути. Але це тільки здається, бо кожного дня очі ловлять якісь зміни: то паркан “позеленів”, то годівничка на яблуні перехнябилась, то дріт електричний провис. Вчора кошенятко бездомне біля зупинки з’явилось. Чиясь бездушність так вирішила його долю. Немає нічого незмінного, постійного.
Останнім часом часто бачу на автобусній зупинці стару жінку. Вбого одягнена, ціпочок постійно в руці. Сидить самотня, байдужа. І люди байдужі до неї, хіба що хтось скривить носа або з осудом щось шепне подрузі, коли випадково торкнеться до цієї жінки. Мовляв, не може терпіти, коли жінки не слідкують за собою, хоч і старі вже. А хлопці-підлітки глузують з її стоптаних черевиків.
Нещодавно була свідком неприємного кепкування з людини в автобусі. Пожилі жіночки взялися разом “виховувати” молоду дівчину, в якої виглядав живіт і була сережка в носі. На диво, дівчина змовчала, повелася чемно. Вона мудрішою виявилася.
А в класі в нас є хлопець, його батьки ходять в якусь секту. З нього всі глузують, зневажають, не беруть із собою грати, бо, бачте, він не такий, як усі: скромний, добрий, одягнений бідніше.
Приходжу часто до висновку: життя на землі дуже складне, бо ми, її жителі, всі різні. По-різному думаємо, одягаємося, живемо. І важко жити, бо не завжди з терпимістю ставимося один до одного. Часто чую слово “толерантність”. Гарне воно, глибоке, хоч і “чуже”. Як же нам не вистачає цієї толерантності. А залежить вона від нас самих і свідчить про те, що всі люди можуть “світитися” добром і зігрівати інших своїм теплом. Тоді буде приємно спілкуватися, жити, творити, працювати. Але часто люди переходять допустиму межу в своїх стосунках, чинять самовілля, поводять себе негідно, не стримують себе в ставленні до співрозмовника, колеги, друга чи просто незнайомої людини. Погодьтеся, в нашому житті і таке трапляється, коли хтось відчуває себе в якомусь товаристві дискомфортно, бо не може вже втримати свої емоції від беззупинних розповідей балакуна.
То тоді краще вибачитись і культурно перейти на якусь іншу тему. Адже справжня толерантність зовсім не означає безкінечну терпимість до будь-чого і будь-кого, вона визнає повагу, здатна протистояти брехні, несправедливості, насильству. Бо повага – це суспільна вартість. Людська повага відрізняється від терплячої особистості. Терпляча особистість – це турбота, піклування про людей як про рідних, коханих, так і про незнайомих.
І як би не ставилися до тебе оточуючі, все одно прощай їх, будь добрим до них, прагни до успіху, будь чесним і щирим, будь щасливим, роби добро, віддавай світу все найкраще, що в тебе є. Цього нас навчає толерантність, бо толерантність – це вміння бути поряд і не нашкодити. Бути потрібним і допомагати. Бути і не заважати.
Тоді і кошеня матиме притулок, і з бабусі не кепкуватимуть, і поважатимуть вибір людини щодо віри… І Добро запанує на землі.
Галушка Іра 9А клас
|
