e031. Толерантність як шлях до Європи

Категорія: Вірші есе твори  

Україна – велика, мальовнича, розквітаюча держава, що зручно і велично розкинулась на європейській території, покривши своїм зеленим обрусом її географічний центр. Нас – 47 мільйонів, гордих і сильних, мудрих і прекрасних дітей своєї землі. Кожен українець прагне, щоб його країна стала не лише географічним, а й культурним, духовним і політичним центром Європи.
Як цього добитися? Це не так важко, як здається, адже Україна – держава з величезним потенціалом і можливостями. А ще достатньо знайти в собі риси справжнього українця і широко відкрити душу назустріч кожній людині, незалежно від її національності, кольору шкіри, мови, якою вона говорить, чи віри, яку вона сповідує. Всі люди на планеті мають рівні права і можливості, всі обдаровані Богом однаковим почуттям гідності та честі, і всі повинні про це пам’ятати. А простота цієї справи полягає в тому, що саме такою і є душа справжнього українця.
Споконвіків наші предки були дуже гостинним, добрим і миролюбним народом, вони завжди прагнули вирішувати всі незгоди мирним шляхом. Прикладів цього в історії є безліч. Звернімося хоча б до Київської Русі за часів правління княгині Ольги. Ця велика слов’янка намагалася мирними, дипломатичними шляхами і толерантним ставленням до друзів і ворогів вирішувати різноманітні проблеми з іншими європейськими державами, протягом тривалого часу уникала кровопролиття і непотрібних жертв. Отже, ще з часів Київської Русі толерантність була основною рисою душі нашого народу. Та, будучи толерантними, наші пращури ніколи не були байдужими, будучи могутніми, ніколи не починали війн, будучи терплячими, ніколи не втрачали гідності. В часи найбільшої скрути українці згуртовувались і ставали непереможною силою, яка могла дати достойний опір ворогу, але не ставали такими ж хижаками на землі братів-слов’ян.
У наші дні ця чудова риса, толерантність, не згасла в душах українців, а продовжує розквітати пахучою калиною, що стане ключем для вирішення всіх проблем і, нарешті приведе Україну до очікуваного загальноєвропейського вшанування і визнання її як всебічно розвинутого і достойного культурного центру. Вона як спосіб життя наших співвітчизників можна спостерігати на кожному кроці в сучасному світі. В Україні проживають багато різних народностей, кожна зі своїми звичаями, традиціями, мовою, культурою, віросповіданнями. Всі вони між собою та з корінними українцями співіснують у дружніх і теплих стосунках, уславлюючи та збагачуючи країну, що стала їх спільним домом. Причина цього – виявлення справжньої толерантності і товариськості нашого народу. На території України поряд із золотими куполами християнських храмів часто можна побачити польський костел чи єврейську синагогу, а в Криму із висоти мінарету почути крик муедзина. І в цьому немає нічого дивного, адже кожен має право вірити у божество свого рідного народу, продовжувати традиції своїх предків. Краще жити в чужій країні, не забуваючи про свою Батьківщину, вірно служити історії і звичаям свого народу на чужині, ніж у своїй країні залишатись жорстоким і байдужим до рідних батьків, братів чи сестер. Заслуговує всякої поваги і те, що представники національних меншин прикрашають свій одяг елементами етнічних та релігійних вподобань.
Внаслідок втрати почуття толерантності та різного сприйняття світу часто можуть виникати конфлікти і чвари між сестрою і братом, батьком і сином, вчителем та учнем. Це досить несправедливо і небезпечно, оскільки всі люди мають рівні права і можливості для втілення власних мрій і думок. Для цього і потрібна толерантність, тому що важливим є прагнення зробити життя кращим, зберегти чисту совість і гідність, пронести через все життя світлу посмішку і полум’яність.
Я бачу свою рідну Україну в Європейському Союзі, тому що провідна європейська цінність – толерантність зараз стає визначальною в житті кожної родини, кожного українця. Ось уже сімнадцять років наша країна – вільна, незалежна держава. Але яким довгим і тернистим виявився шлях нашого народу, щоб досягти цього! Наші пращури зберегли мову, яка заборонялася, культуру, за яку відправляли на заслання в далекий холодний Сибір, вони писали вірші, за які розстрілювали, і нарешті дипломатично проголосили себе вільним народом прекрасної, незалежної держави. І все це заради того, щоб ми жили в щасливій країні, без болю і страждань.
Ось воно – наше майбутнє, такою страшною ціною здобуте, але чисте і радісне. Воно в наших руках, і тепер головне не зруйнувати все непотрібною ненавистю, злом, нетерпимістю. Толерантність – єдиний вірний шлях до добра, визнання, щастя і світла для нас та наступних поколінь.