Микита Дашко, м. Кривий Ріг
Вікова категорія автора - від 17 до 24 років
Кілька років тому на шпальтах одного дуже солідного науково-популярного видання я наштовхнувся на результати цікавого соціологічного дослідження. Американськими і українськими соціологами були опитані великі групи американських та українських молодих людей (14-19 років) з приводу їх ставлення до деяких верств населення: бомжів, проституток, гомосексуалістів, інвалідів, душевнохворих, наркоманів, злочинців, хворих на СНІД і таке інше. З переліку молоді люди повинні були вибрати, як на їх думку, треба вчиняти з представниками перелічених груп населення. Результати опитування приголомшливі. Якщо американці найчастіше пропонували допомагати, лікувати, соціально підтримувати і лише 2,7% запропонували ізолювати (небезпечних злочинців), то у представників української молоді «ізолювати» - було найгуманнішою пропозицією. Переважали заходи – карати, стерилізувати і навіть – знищувати. У мене немає підстав ставити під сумнів результати цього дослідження, і враження вони на мене справили величезне. Якщо так пропоную вчиняти із іншими молодь, то чи варто ж тоді дивуватися бійкам у Верховній Раді?
Чудово розумію, що сьогоднішнє становище – результат і зловісний спадок нашого тоталітарного минулого, але миритися із цим не можна. І я абсолютно переконаний, що діяльність школи і всіх державних структур повинна бути направлена на формування у українців толерантності і милосердя. Адже обов’язок відносно кожної людини виникає з того, що це – людина.
На мою думку сьогодні в нашій державі робиться надзвичайно мало для того, щоб виховувати громадян, гідних високого звання Людини.
Моя мама працює учителем. Ще минулого року вона з радістю розповіла мені, що в школі вводять вивчення нового предмету – «Толерантність». Після цього указу вже вдруге пролунав перший дзвоник, а нового предмету в шкільному розкладі не з’явилося. Мабуть, знайшлися інші пріоритети. Шкода…
Адже ідеї толерантності, толерантного виховання, педагогіки толерантності набувають все більшого визнання, поширення в сучасному світі, розглядаються як найбільш дієвий засіб дотримуватися взаєморозуміння, злагоди між людьми, народами, країнами, збереження миру на Землі.
І якщо в собі ми потроху учимося бачити Людину, а не гвинтик, то побачити їх в іншому, тим більше, якщо він не такий як ти, нам ще дуже складно. В нашому сьогоднішньому світі так багато тих, хто говорить, і так мало тих, хто слухає. Ми стільки вимагаємо, але набагато менше даємо. Ми вигукуємо стільки прокльонів, та зовсім забули слова втіхи і розради.
Ще на початку минулого століття Бернард Шоу писав: «Тепер, коли ми навчилися плавати по воді як риби, літати по небу мов птахи, нам залишилося головне: навчитися жити як люди». Багато хто вважає, що людина, яка впевнена у правильності власних переконань і поглядів, швидше за все не розглядатиме переконання інших як загрозу для себе. Людина може і повинна прилюдно і відкрито говорити про те, з чим не погоджується. Але при цьому нам всім треба учитися слухати інших без упередження та нетерпимості. Пам’ятаймо: «Свобода вашого кулака закінчується там, де починається свобода чужого носу»
Якщо не розглядати питання релігії, то найбільше крові пролито в ім’я вищості своєї нації, тобто в ім’я націоналізму. Прикладів тому історія людства знає багато. Згадаймо і сегрегацію – роздільне проживання чорношкірих та білих, переслідування євреїв та масові знищення представників «неарійської» раси у фашистській Німеччині, насильницьке переселення цілих народів у Радянському Союзі. Та й сьогодні, на жаль, такі випадки не поодинокі. Скінхеди, представники інших ультра націоналістичних угрупувань наводять жах на мирних пересічних громадян. Проблеми міжнаціональної нетерпимості проявляються в багатьох країнах: у Північній Ірландії, Індії, Пакистані, на Близькому Сході, в колишній Югославії, у Закавказзі, на Північному Кавказі тощо.
Але світ тим і прекрасний, що він різноманітний, що ми різні і несхожі один на одного, із із своїми національними традиціями і звичаями. Давайте будемо берегти і цінувати цей різнобарвний, картатий, яскравий, далекий від досконалості світ. Але при цьому будемо пам’ятати, що людина в ньому – найвища цінність.
Адже кожна людина – це велетенський і неповторний світ. І саме ця неповторність, унікальність кожної людини роблять її незамінною.
Але цінуючи і поважаючи власну унікальність, ми повинні бачити її також в інших і боротися з власним егоїзмом. Якщо ж ми не будемо дотримуватися цих принципів, то саме цим і проявлятиметься нетерпимість. Серед причин нетерпимості можна назвати невігластво і брак розуміння. І, на мою думку, саме освіта взмозі протидіяти розповсюдженню будь-яких видів нетерпимості, дискримінації, нерівності.
Ми – різні і тому цікаві один одному.
Адже ми - Люди
|
