Кононенко Аліна, м. Черкаси Вікова категорія автора- від 13 до 17 років
У сучасному суспільстві відбувається багато конфліктів. Ще недавно на Львівщині були конфлікти між православними і греко-католиками. В незалежній Україні є багато партій різного спрямування. В наш час багато людей є агресивними, недобрими один до одного. Газети і телебачення розповідають про жахливі події, коли батьки вбивають дітей, підлітки – один одного тощо. Ми живемо у складний час, і повага, терпіння до інших людей, до своїх і чужих учинків повинні компенсувати цю складність у стосунках, адже порозуміння між людьми – це мир, спокій, і навпаки – непорозуміння ведуть до ворожнечі, злоби і навіть війни. Людина не може існувати у суспільстві і бути самотньою. Нас оточує велика кількість людей, друзів, знайомих. З одними нам комфортно та приємно, з іншими ми почуваємо себе дещо напружено, з кимось товаришуємо, з кимось – просто підтримуємо стосунки. Немає людини, яка була б наче острів. Міцні стосунки з людьми необхідно розвивати для того, щоб упевнено почуватися в сім’ї, суспільстві, у нових та незвичайних обставинах. Ми повинні проявляти толерантність до різних рис характеру людини. Толерантність потрібна сьогодні, щоб не помирали у світі люди через ненависть одних до ідей, поглядів, релігій або кольору шкіри інших. Нетерпимість, ненависть приводять до виникнення конфлікту. Проблема толерантності зумовлена потребами практики, насамперед утвердженням цієї норми в системі міжлюдських відносин як на рівні окремих особистостей, так і на рівні народів, держав і культур. Глобалізація, інформаційна революція, міграція, міжнародні культурні взаємини тощо інтенсифікують контакти між суб’єктами цих процесів, створюють і відтворюють своєрідну сферу ризику зіткнення інтересів. Для того, щоб вони розгортались у цивілізаційному річищі, потрібні такі, здавалося б, загальнозрозумілі норми, як терпимість щодо сприйняття відмінностей між людьми, розуміння, співчуття тощо. Толерантність вимагає і певного самообмеження. Вона неможлива без самообмеження як на рівні індивідуального прояву, так і для соціальних спільнот. Захист власного вибору, самовизначення, суверенітету в світоглядній сфері вимагає від людини поваги до вибору інших. Толерантність не може з’явитися із нічого в умовах, коли світ твердо переконує людину в тому, що в життєвій грі переможцем стає не терпимий, а жорстокий. Отже, її треба виховувати. І робити це – у всіх навчальних закладах, так само, як і в межах освіти дорослих поза навчальними закладами. Розвиток людини потребує нових способів мислення, нових поглядів на життя, розуміння своєї життєвої мети й критеріїв добра і зла. В окремо взятій державі починати потрібно, безперечно, з освіти дітей і молоді, адже відродження духовності має проводитись із дитинства та юності. Виховання в дусі толерантності має бути націлене на протидію негативним впливам, які викликають страх і відособлюють від інших. Воно повинне розвивати в молоді здібності до незалежного мислення, критичної оцінки та формування високої моральної критерії. Серед рис толерантності особистості найчастіше називали прихильність до інших, поблажливість, терпіння, почуття гумору, чуйність. Отже, я вважаю,що щоденне усвідомлення необхідності розуміння проблем ближнього, долання конфліктів і суперечностей, а отже, гармонія суспільства як вища мета – єдино можливий вихід і головний розвиткок цивілізованих держав в умовах глобальних проблем планети XXI століття. Розвиток моральності й духовності за таких умов є провідною ідеєю на шляху до утвердження вищих цінностей у світовій спільноті.
|