Боднара Віталія Олександровича, с. Яланець Томашпільський район Вінницька область
Вікова категорія - від 7 до 12 років
Роздавившись навколо себе, ми можемо побачити, що люди, які живуть поруч з нами, різні за зовнішністю, поглядами на життя, знаннями, рівнем достатку. Кожний має свою віру, професію та спосіб відпочинку. Це і є різноманітність і водночас унікальність кожної людини. В цьому людському розмаїтті треба бути дуже виваженим, спокійним, поміркованим у спілкуванні. Якщо людина в своїй поведінці та взаємодії з іншими стримує свої емоції, відмо¬вляється від агресії - її називають толерантною. Найбільш типовими формами толерантності є спокій, розважливість, самоконтроль, гнучкість у прийнятті рішень.
Толерантність і нетерпимість відображають особливості ставлення однієї особи до іншої. Люди часто обстоюють переконання, що лише їхні власні смаки, думки, настрої - правильні, гідні. Ті ж, хто їх не поділяє,- не варті доброго ставлення. Поведінку толерантної людини вирізняють довіра, готовність до компромісу та співробітництва, шанобливе ставлення до співрозмовника, а також товариськість, дружелюбність. Вона не чинить поспішно, її поведінка виважена, поміркована, рішення продумані. Толерантність забезпечує людям можливість жити разом навіть за відсутності приязні, поваги, любові. Вона допомагає зберігати певну дистанцію між людьми, щоб запобігти взаємним образам.
За своїм змістом та сутністю поняття „толерантність" належить до міжнародних термінів. У такий спосіб люди всього світу, протестуючи проти насильства та жорстокості, засвідчують свою єдність і визнання поваги до особистості, рівності народів різних націй і віросповідань.
Щоб розвинути власну толерантність, треба розуміти інакшість людини, сприймати її такою, якою вона є, визнавати її права на: повагу, розуміння, іншу поведінку, думки, зовнішність, помилки.
Чи існує якесь особливе правило вияву толерантності у взаємодії з дітьми? Так, є, і в ньому втілена сама мудрість доброго ставлення до людей. Це - „золоте правило" моралі: „Поводь себе з іншими так, як хотів би, щоб інші поводились з тобою".
Толерантність - це ознака вищої гідності, вона полягає у вмінні бути терплячим до недосконалості інших.
У наш час ідея толерантності активно утверджується на всіх рівнях спілкування як реакція на нескінченну ворожнечу, війни і кровопролиття. Наприклад, ворожнеча між ізраїльтянами і палестинцями, нескінченні конфлікти і терористичні акти, що забирають сотні життів безневинних громадян.
Толерантність, при всьому її соціальному значенні,- це ще не те ,чого б ми бажали для себе і своїх ближніх. Людській особистості необхідно, щоб їй не тільки дозволяли бути собою через необхідність, а й визнавали її гідність, цінували самобутність, симпатизували їй, захоплювалися нею. їй необхідні любов, пошана, співчуття.
У Біблії є декілька історій, які вчать нас толерантності. Одна з них про Давида і Шум'ї.
Цар Давид, що зійшов на престол після Саула, покидає Єрусалим, побоюючись повстання старшого сина Авесалома, який був улюбленим, але непокірним сином. З ревнощів Авесалом підняв повстання проти царя - свого батька і йшов з військом, щоб оволодіти Єрусалимом. Давид же з наближеними і вірними з народу вийшов з Єрусалима. І коли він проходив повз місто Бахурім, вийшов йому на зустріч чоловік з роду Саулового на ім'я Шум'ї. Він ішов і лихословив царя Давида, і кидав камінням на Давида та на всіх його рабів. Сміливці з оточення царя йшли справа і зліва від нього, а Шім'ї кричав навздогін: „ Іди, іди, геть, кривавий убивця та чоловіче негідний! Господь обернув на тебе всю кров Саулового дому, замість якого ти царював. І віддав Господь царство в руку сина твого Авесалома, і ось ти у своєму злі, бо ти кривавий злочинець!"
Шім' ї мав рацію, розглядаючи лихо Давида як кару Божу, але помилявся, коли стверджував, що покараний Давид за узурпацію ізраїльського престолу і загибель багатьох представників дому Саулового. Нещастя, що впало на Давида, слід вважати розплатою за гріхи ( перелюб з Вірсавією і вбивство Урн), що настала по слову Божому: „Ось я наведу на тебе зло з твого дому".
Але Давид сказав:" Що мені і вам, залиште його, нехай проклинає, бо це Господь йому сказав: „Прокляни Давида! А хто скаже: Нащо ти так зробив?" І додав Давид кажучи своїм слугам:
«Ось син мій, що вийшов з утроби моєї, шукає моєї душі, а що вже говорити про цього веніаметянина! Дайте йому спокій, і нехай проклинає, бо так наказав йому зробити Господь! Може, зглянеться Господь над моєю бідою і поверне мені цього дня добром замість його прокляття». І йшов Давид та люди його дорогою, а Шім'їйшов узбіччям гори навпроти нього, ішов та все проклинав, і кидав каміння та порошив порохом.
Але минув деякий час, і Давид повертався до Єрусалима з перемогою. Шім' ї вийшов назустріч, ліг обличчям своїм униз перед царем і сказав Давидові:, Де постав мені за злочин і не пам'ятай, що раб твій завинив того дня, коли пан мій цар виходив з Єрусалима, і щоб цар не поклав це до серця свого! Бо раб твій знає, що згрішив він, і ось я прийшов сьогодні з усього Иосипового дому перший, щоб вийти зустріти мого пана царя"
І питав Авішай Давида: „ Чи ж не буде забитий Шім' ї за те, що проклинав Господнього помазанця?" І відповів Давид:" Ви стаєте мені радниками тепер, я не бажаю мстити тим, хто проти мене".
Отже, Давид як цар міг покарати Шім' ї, але виявив до нього поблажливість і терпимість.
У Нагорній проповіді Ісус Христос визначив ідеал ставлення людини до людини через подолання насильства і зла Він закликав: „Не противтеся злу. Хто вдарить тебе у праву щоку твою, поверни до нього і другу". Цим Господь стверджував, що не треба відповідати силою на насильство, спускатися до рівня зла, слід протистояти йому і боротися з ним мирним шляхом.
|
