Вірші есе твори

e160. «Толерантність - шлях до Європи»

Рафи Лесі, М.Хмільник Вінницької області
Вікова категорія - від 13 до 17 років

Те потіпет евзо тетепіо!
Пам'ятай, що ти людина!

Слова цього епіграфа взяті з промови, яку проголошували в процесі тріумфального ритуалу в сивій давнині. Сьогодні ж ці слова можуть стати життєвим принципом будь-якої людини, незалежно від її становища в суспільстві. Даний принцип попереджає кожного від насилля, дає зрозуміти, що людина немає права встрявати в світ іншого чи силою змінювати його. Людина не може керувати думкою, дією того чи іншого члена суспільства. Кожен сам має визначити свої життєві позиції, мету, для якої живе на світі. Тільки той, хто живе за цими принципами і не заважає жити по них іншим, може назвати себе справжньою людиною.
Тоді постає таке питання: чи можна говорити про проблеми толерантності в теперішньому українському суспільстві? Яке толерантне ставлення може бути до терористів, вбивць, крадіїв? Це питання не може залишитися і не залишається риторичним. Його вирішують багато вчених-теоретиків, людей не байдужих до того, що відбувається з родом пото заріепз.
Взагалі, поняття «толерантність» є своєрідним синонімом «терплячості», «людинолюбства». В різних словниках і джерелах можна зустріти це визначення по-різному. Наприклад, у преамбулі Статуту ООН зазначено так: «... виявляти терпимість і жити разом, в мирі один з одним, як добрі сусіди». І цим поняттям керуються всі цивілізовані держави, які прагнуть добробуту і миру для своїх громадян. Звичайно, хотілося б поговорити про толерантність і зв'язки зі світом через неї на прикладі нашої країни.
На будь-яке свято, зустріч, або просто при розмові у нас прийнято згадувати набутки нації, внесок і світову цивілізацію, відомих вчених, політиків, митців, патріотів, говорити про досягнення — вчорашні і сьогоднішні тощо. Все це вже досить відомо - як широкому загалу, так і кожній окремій людині. Не про це зараз мова, а про правильність державних орієнтирів на сьогоднішній момент. Адже у світі інтенсивно протікають інтеграційні процеси, Європа об'єднується, а ми... роз'єднуємось...
Людство завжди було схоже на мозаїку. Воно структуроване, поділене на держави, народи, нації, релігії, партії. В свою чергу будь-яка держава складається з кожної окремої людини, і вона ніби маленька частинка цієї мозаїки - якщо один шматочок ламається, то і вся мозаїка псується. Так і в суспільстві. Коли людина втрачає людяність, терплячість, любов, то стає машиною, яка бездумно виконує свою функцію. Ще гірше, коли ця особа губить не тільки своє життя, а й інші, які їй підвладні. В таких ситуаціях дуже страшно знати, що не те що держава, а й люди не допоможуть. Чому український народ втратив віру у краще і сам навіть не зрозумів коли це сталось?
І так з кожним роком все гірше, відношення держави до людей і навпаки стало гіршим. Та залежить все не тільки від політики, яку проводить уряд, а в багато чому і від самих людей, адже кілька століть тому українці жили не краще за нас, але вони прагнули кращої долі для своєї країни, вони століттями добивались незалежності, життя свої віддавали за панування ідеї добра. Тоді люди були не тільки толерантними, а і саможертвинними.

Зараз кожна країна Європи веде політику, спрямовану проти агресії, конфліктів, за мир і добробут, адже всім вистачило жаху Другої Світової війни. Найголовніший агресор - Німеччина - змогла відновити економічне і культурне життя в країні, бо визнала свою помилку і закликала людей до порозуміння і співпраці. Нам треба брати приклад з таких країн, якщо ми хочемо вивести нашу країну у світ як демократичну, правову, з сильною економічною базою. Для цього треба не мало і не багато, лише запам'ятати і виконувати думку з дитячого віршика: «Все починається з малого». Кожен громадянин для початку має виховати в собі толерантність, як запоруку впевненості в собі і визнання надійності особистих позицій, як признак відкритої для всіх думки і точки зору. Народ України має працювати над собою задля своєї держави і впевненості у завтрашньому дні. Єдиний наш шлях до Європи - любов до себе, людей і країни.
Я б дуже хотіла перенестися на 100 років вперед, щоб не лише побачити новинки техніки і розвиток прогресу, а й щоб впевнитись, що існує така могутня держава Україна. Там панує любов, люди вміють поважати один одного, намагаючись зберігати відчуття людяності у кожному своєму громадянинові.

Як тільки служіння суспільству перестає бути головною справою громадян і вони надають перевагу служити йому своїми гаманцями, а не особисто, - держава вже близька до зруйнування.
Ж.-Ж.Руссо