Невмержицька Юлія, М.Хмільник Вінницька обл..
Вікова категорія - від 13 до 17 років
Толерантність як шлях до Європи
Толерантність...Це гарне, вишукане слово іншомовного походження у перекладі з латині означає «терпимість до чужих думок і вірувань».
Дуже часто стосунки між людьми надзвичайно складні, саме тому повага, терпіння до інших людей, а тим паче до чужих недоліків повинні компенсувати цю складність.
Людей багато, а думок та поглядів значно більше. Проте ми повинні проявляти толерантність також до різних рис людського характеру, особливо якщо ці риси нам не подобаються. Порозуміння між окремими людьми - це мир і спокій в державі, і, навпаки, непорозуміння та нетерпимість призводять до злоби і ворожнечі.
Історія минулого століття, на жаль, має багато прикладів діяльності марнославних політиків та вождів, які через власні амбіції кидали цілі країни у полум'я війни, національне та релігійне протистояння.
Я вважаю, що саме толерантність — це найкращий, хоча і не найлегший шлях до мирної Європи. Це, передусім, активна позиція, що формується на основі визнання універсальних прав та основних свобод людини.
Саме тому у високорозвинених країнах Європи толерантність - одне з найголовніших правил суспільного співіснування.
Якби люди були терпимими /а толерантними насамперед до своїх противників, ба,навіть ворогів, воістину наш світ був би зовсім іншим!
Як доказ цього я хочу навести реальну історію, яка трапилась під час Другої світової війни після падіння Сінгапура.
Ернест Гордон, учасник тих подій, у своїй повісті «Чудо на річці Квай» розповідає, як його було захоплено під час втечі з острова Суматра. Разом з іншими полоненими Ернеста відправили будувати міст через місцеву річку Квай. Саме тут і сталося це диво.
Ось як розповідає про цей випадок сам автор:
«Наш вагон перевели на запасну колію. Несподівано виявилось, що ми знаходимось на одній колії з кількома вагонами, які перевозили поранених японців, наших запеклих ворогів. В цей час вони були без військового супроводу та медичної допомоги.
Японські солдати перебували в жахливому стані; я ніколи до цього часу не бачив більш брудних людей, їх військова форма була вкрита пилом, кров»ю та нечистотами. У їхніх запалених ранах, повних гною, повзали личинки...
Поранені жалісно дивилися на нас в очікуванні неминучої смерті - це було б справедливою помстою за всі страждання, які вони заподіяли нам під час тієї жахливої війни.
Натомість більшість солдатів з нашої військової частини, не промовивши ані слова, дістали зі своїх рюкзаків частину провіанту, набрали у фляги води і вирушили до ворожого японського поїзда на допомогу пораненим...»
«Наші конвоїри, - продовжує письменник, - намагались зупинити нас, закричавши: «Ані руш!» Проте ми, ігноруючи їх застереження, опустились на коліна перед ворогами, щоб нагодувати і напоїти їх, почистити їхні рани і навіть підбадьорити добрим словом.
Коли ми повертались, услід нам лунали ледь чутні слова подяки».
Ернест Гордон був просто приголомшений вчинком своїх товаришів, адже ще півтора року тому всі вони з готовністю знищили б своїх загарбників, якби ті потрапили до їх рук.
«Тепер ті ж самі солдати, - згадує автор, - перев'язували рани своїх ворогів. Там, у цих закривавленю вагонах, ми відчули справжнє диво примирення та єднання...»
Чи не диво це, любий друже?
Проте, як сказав один філософ, чудеса самі не трапляються, їх потрібно створювати!
Справжня толерантність, терпимість, повага до інших людей, чиї думки, переконання та вірування відрізняються від наших , починається з перемоги над власною гордістю та амбіціями.
Тому, дійсно, толерантність - це хоча й найкращий, проте не найлегший шлях.
І саме тому, мабуть, навіть у третьому тисячолітті знову воюють. Конфліктують окремі люди, правителі, держави, цілі народи... Досить згадати Ірак і Сполучені Штати, останнє військове протистояння Грузії та Росії.
Знову і знову звичайні мирні жчтелі раптом стають біженцями без даху над головою. А їх життя вже залежить від милості ( чи примхи?) якогось вкрай знахабнілого бойовика, котрий у відповідь на прохання представників міжнародних гуманітарних місій дозволити їм передати постраждалим предмети першої необхідності , цинічно заявляє :»3абирайтесь геть! Скоро ми ще й у вас порядок наведемо!!!»
Коментарі, як кажуть, зайві...
Чи хочемо ми жити в Європейській спільноті цивілізованих, високорозвинених країн?
Гадаю, що так.
То ж будьмо толерантними в повному значенні цього гарного слова, бо толерантність - це хоча і непростий, але єдиний і найкращий шлях до Європи!
|
