 |
| 41.Виживаю, Ключківська Христина.м.Львів.від 13 до 17 років |
| Під мелодії злих акордів Я загублю свій світ бездомний, Від самотніх, чужих пародій Залишу тільки добрий колір. Заховаю під парасольку Забагато ілюзій кровних, Загублю у душі лиш втому І розбуджу у серці осінь. Мов роздвоєна в своїх справах Все невтомно себе шукаю, На вустах тільки запитання: «Хто я, хто я, чому вмираю?» І, не знаючи де блукати, Помаленьку в собі ховаю Запитання чому вмираю І у відповідь – виживаю |
| 40.Новий друг, Ткаченко Ярослава, м.Полтава, від 13 до 17 років |
| Це був звичайнісінький день, один з тих днів , коли не хочеться нічого робити.Лила страшенно не любила ці дні, тому що майже всі друзі роз’їжджалися на відпочинок : чи то до бабусі ,дідуся, просто на дачу або ще краще на відпочинок до моря.Це була літня пора ,коли хотілося розважатися до схочу ,бо знаєш , що незабаром вона скінчиться і настане важливий навчальний рік. Але хутчіш до справи! Лила вже не могла так просто сидіти і гаяти час. Саме зараз вона зібралася знайти печеру біля Смарагдової гори. Цю гору старі мешканці Ларфіля називали чарівною. Мабуть тому, що влітку там рівно о 12:00 ночі чулися співи чи то дітей , чи то дівчат , чи може зовсім не тих ,не інших ,а спів чарівних істот, які, подейкують, живуть там, хоча ніхто їх й не бачив ніколи. Лилу ці розповіді не хвилювали . Адже вона приїхала до Ларфіля на канікули і вважала , що ці розповіді є побрехеньками, щоб лякати новоприїжджих та туристів . Наблизившись до гори, Лила побачила печеру і вже збиралася зайти до неї ,як раптово чийсь голос завадив їй це зробити. Це був Філь, звичайнісінький хлопець з Ларфіля ,який жив на узбіччі дороги.Як ви вже зрозуміли, він не був одним з друзів Ліли,бо на початку розповіді ми зауважили , що майже всі друзі дівчинки пороз’їжджалися хто куди на відпочинок . - Що ти тут забула ?Хіба не знаєш ,що в долині живуть істоти, яких краще не бачити й не чути ,бо від їхніх пісень і їхньої зовнішності людина забуває все , що колись пам’ятала :батьків ,знайомих ,рідних , друзів, свою домівку , навіть світ, в якому раніше жила ,все , що колись ,пам’ятала ,знала, любила . - Не мели дурниць , все одно не залякаєш , я в усі ці дурниці не вірю .І до речі, чому ти тут, я думала ніхто з місцевих сюди не ходить. - Я не боюся .Цих так званих дурниць! - Але ж ти віриш в все це . - Вірити й боятися ,це зовсім різні речі .Жодна з яких не стає на заваді іншій. Та ,що мені боятися?Всеодно ні друзів, ні близьких я не маю. І якщо все забуду ,сумувати не буду ,та й мене ніхто шукати не збирається. - Чому ти так кажеш? А батьки? Вони будуть хвилюватися. - Я не маю батьків. Вірніше маю .Та вони мені зовсім не батьки .Вони просто так ,для галочки , щоб не відіслали до дитячого будинку. Коли мені було 3 роки, вони залишили мене на їхню знайому і за це платять їй кожного місяця,щоб утримувала мене в себе. Тож як ти вже побачила сумувати точно ніхто не буде та й шукати також. - А ,як же державні органи вони вже точно здивуються твоєю відсутністю в школі, дома та й взагалі не може людина так просто зникнути зі світу. - Ой , вибач і справді забув . - Не треба так саркастично ,просто ти повинен знати ,що ти потрібен державі ,людям . Не забувай про це. - Ну добре на цьому і закінчимо .Краще розкажи щось про себе . Чому раніше я тебе не бачив?Чому ти сама? - Тільки не ображайся .Я приїжджа і раніше цього не розуміла ,просто я думала , що місцеві жителі трошки схиблені та й взагалі дикуваті.Вибач . - Та годі ,проїхали. Можна б було довго переказувати розмову Ліли і її новоспеченого друга Філя,але вона не мала великого значення,бо дружба,що народилася поруч із печерою Смарагдової гори була важливішою за слова. |
| 39. Від роду до роду,.Мартинюк Тетяна |
| Родинне дерево. Рід. Предки. Скільки змісту минувшини у цих, здається, простих словах. Цікаво знати, ким були твої далекі пращури, як вони жили, чим займались. Цікаво дізнатись своє походження, але в сучасності його мало хто знає. Виникає питання: «Чому?». Адже колись було обов’язковим знати свій рід до сьомого коліна, а це – 64 предки, 64 імені. Звичайно, можна прожити й без цього і багато хто, не задумуючись, відповість: чим це корисне? Але походження людини відігравало й відіграє значну роль у її житті. У минулому часі, молодості наших бабусів і дідусів, коли вони, у розквіті дівування і парубкування, стояли на порозі одруження, мусили знати свій родовід. А найголовніше те, що на родинні шляхи звертали величезну увагу майбутні свати. «О, то дівка (або парубок) з хорошого роду», - казали батьки, таким чином схвалюючи рішення вибору своїх доньки чи сина. І згадували, перелічували усі достоїнства з діда-прадіда. А про них, переказуючи з уст в уста, знали багато, особливо у сільській місцевості. Або ж навпаки, називали недостойні риси родичів тих, кого обрали собі їх діти, і часто категорично забороняли брати собі таку пару. Якщо ж проаналізувати з точки зору наукової, то, знаючи свій рід до 7 коліна, усвідомлюєш свою вдачу, уподобання, можливості, вроду, словом вивчаєш свою генетику. Попри це, досліджувати і знати свої корені настільки цікаво і захоплююче! Ти поринаєш у минуле, дитинство і юність своїх предків, бачиш і традиції та звичаї того часу, черпаєш мудрість і знання… А от коли, наприклад, дізнаєшся, що твоя вродлива пра-пра-прабабуся із царського роду, гордишся, що в тобі тече її кров. От тільки, на жаль, нині молодь не часто задумується, хто її пращури. І в цьому полягає вся проблема. Не задумується, значить не цікавиться. Не цікавиться, значить не прагне дізнатися. Не дізнається, значить не буде знати. Якщо не буде знати, то не зможе розказати своїм нащадкам – дітям, внукам. Тоді ж не будуть знати вони. Коли ж таке незнання свого роду буде продовжуватись й надалі, до чого це приведе? Так, до прірви. Ми не знатимемо хто ми і звідки. Чи варто жити таким життям? Тетяна Мартинюк |
| 38.Живи, Бадя Євген, м.Хмельницький. від 13 до 17 років |
| Тобі 15 чи 16, а може навіть 18 … Ти серед нас … Ти один із нас … Але ти ступив на непевну стежку і я хочу допомогти тобі! Ти п’єш, чи палиш, чи, можливо, вживаєш наркотики … Чому? Що спонукало тебе до цього? Тебе довели до відчаю? Шукав спосіб розслабитися? А може, не хотів бути «білою вороною» серед своїх однолітків? Ти вважаєш, що ніяких проблем немає. Що у тебе все гаразд. Ти не знаєш, що повільно деградуєш…а може, просто не хочеш знати. Ти заспокоюєш себе, думаєш, що через певний час зможеш кинути… Ти сам не помічаєш, як твоя Шкідлива Звичка починає керувати тобою. Скільки дурощів ти робиш через неї! Та якби ж тільки дурощів! Твоя Шкідлива Звичка з часом перетворюється у справжнього дикого звіра, який пожирає тебе з середини. Він навіть не намагається прикидатися білим і пухнастим. Він завдає тобі нестерпних мук, поки ти не задовольниш його потреби. І ти вже не можеш зупинитися… Одного дня ти прокинешся, не одразу збагнувши, де знаходишся. Біла стеля і запах медикаментів означатимуть, що ти у лікарні. Перед тобою нервово метушиться лікар, медсестра ставить тобі чергову крапельницю, а ти намагаєшся стулити докупи усі думки… Тепер у тебе є багато, часу, щоб подумати… Подумати, чого відвернулись друзі, чого батьки вже сиві від горя і найголовніше – ЧОГО ТИ ЗАРАЗ ТУТ, У ЦИХ БІЛИХ СТІНАХ??? Ти згадуєш усе і тобі не віриться, що це було з тобою, що це не сон, а жорстока реальність, яку ти сам собі визначив… … Чи повернешся ти нормального життя? Можливо… Якщо зробиш правильні висновки зі свого такого гіркого досвіду… Можливо ти впадеш ще нижче і тоді вже нічого не врятує тебе…у світі стане на одну людину менше… Подумай…. *** Можливо, це все здається тобі лише сумбурним текстом… З одного боку, це так. Я не збираюсь давати тобі таких порад, які ти щодня чуєш від батьків, вчителів, бачиш у пресі, по телебаченню… Я лише прагну показати тобі ту сторону медалі, яку ти ніколи не бачив чи, власне, не хотів бачити… Зупинись, поки не пізно! Подумай про себе, про своїх рідних та близьких! Я вірю в тебе! Поміркувавши, ти обереш правильний шлях! Я лише скажу тобі: «Живи!!!» |
| 37.Один на один зі слізьми, як жити без мами і тата», Полякова Ірина, від 17 до 24 років |
| Дитино! Ти безмежний світ, У морі синьому – перлина, Всім серцем хочу пояснить, Що особистість ти єдина! С. Журахович Діти вслухаються в світ, вростають у нього своїми думками, мріями, почуттями, стають його часткою. І байдуже, скільки їм років. Кожна дитина – це особистість! І ніхто не має права нівечити чарівну країну дитинства, казку, де білими крилами чистоти віє колискова, де добро завжди перемагає зло, де немає гріха, брехні, зради. Ніхто не має права руйнувати рожеві мрії дитини! Одного сірого, дощового ранку з таким самим сірим та сумним настроєм, заклопотана власними проблемами, байдужа до всього, я збиралась до школи. Мені, як завжди, хотілось спати, знову не вистачило часу на сніданок. Це мав бути звичайний робочий день у школі, якби не ранковий випуск новин, який я встигла переглянути. Мова йшла про те, що у Дніпропетровській області мати побила дитину, повністю відбивши верхні кінцівки, за те, що півторарічне хлоп’я помалювало нові шпалери. У кадр потрапило маля з побитими руками. Як засвідчили експерти, відновити функцію рук буде дуже важко. Ще зовсім маленьке беззахисне дитинча може назавжди залишитись калікою. Мені цей випадок запав глибоко у душу. Я вже не могла думати про щось інше. Минаючи калюжі, думками була десь далеко. А переступивши поріг школи, я вперше за десять років почала помічати цей трохи божевільний світ дитинства, сповнений дитячих посмішок і веселих очей. І я відкрила для себе цю різнокольорову країну, де панує віра в добро, в казку, в ніжні руки мами, у теплий ранок і холодну ніч, яка зовсім не схожа на моє повсякденне чорно-біле життя. Це світ, сповнений ясною хвилею тепла, наївності, який виростає з лагідного дотику, ласкавого слова, з веселки в небі, з квітки, вишні або яблуні за вікном, бо в квітці і дереві так багато добра до людини. Коли я повернулась додому, мене цікавило лише одне питання: які взагалі існують права у дитини? Звичайно, з уроків історії та правознавства я знаю засади Конвенції ООН з прав дитини. Але цих знань недостатньо. Тому я вирішила вивчити цю проблему докладніше. Як з’ясувалось, незнання прав та обов’язків дітей, необізнаність самих дітей завжди залишалась і залишається актуальною проблемою нашого суспільства. Так за результатами соціального опитування організації „Соціальний моніторинг” було виявлено, що 45.9% дітей ніколи не запитують про свої права у батьків, а 21.1% взагалі не знають, що діти мають права. На питання, які документи можуть бути використані ними для захисту своїх прав, лише 2% назвали Конвенцію ООН з прав дитини. Також протягом десяти років відслідковувалось питання про права дитини Інститутом молоді. Так у 1991 році на питання про найважливіші права більшість відповідала, що це - право на освіту, а у 2000 році - право на життя. Приємно було, що у 2000 році не було жодної дитини, яка б відмовилась відповідати або не знала відповіді, та ці зрушення є дуже малими. Статистика вже тривалий час засвідчує про тривожний від’ємний показник приросту населення України, про те, що, вже вступаючи до школи, 60% дітей мають ті чи інші порушення соматичного та психічного характеру, зростає кількість дітей, які мають психоневрологічні захворювання, хвороби нервової системи і органів чуття , 10% від загальної кількості дітей, які вступають до першого класу, мають затримку психічного розвитку, збільшились випадки порушення імунної системи, хронічних запальних захворювань, загострюється проблема соціального сирітства. Серед дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, а таких близько 90 тисяч, лише 7% - круглі сироти. Серед підлітків та молоді поширюється куріння, алкоголізм, наркоманія, венеричні захворювання, злочинність, проституція, вагітність неповнолітніх, кількість самогубств. Об’єктивними причинами різкого зниження здоров’я підростаючого покоління є глибока соціально-економічна криза, екологічні проблеми, критичний стан щодо забезпечення дітей раціональним харчуванням, слабка система охорони здоров’я, освіти. Діти ростуть і розвиваються щодня, незважаючи на економічну кризу і політичні негаразди. І, на жаль, майже щодня помирають: через відсутність ліків, необачність, жорстокість окремих дорослих, від чийогось слова, ножа, кулі, наркотиків чи власної руки. Зараз проблема охорони дитинства - одна з найважливіших проблем нашої країни. Вихідною ідеєю законодавчого забезпечення прав дітей в Україні є принцип „усі діти рівні від народження” відповідно до Конституції України. Правовою основою реалізації прав дитини є багато законів, насамперед новий Сімейний кодекс. Посилення правового захисту неповнолітніх знайшло відображення у Кримінальному кодексі України. Я дізналась, що свідченням реального посилення уваги до розв’язання проблем, які спричиняють втягнення дітей і підлітків у сферу злочинності, стало розроблення у 2002 році державної програми запобігання дитячій бездоглядності на 2003-2005 роки. Серед підлітків, які знаходяться на обліку в комісії з прав неповнолітніх, було проведено вікторину. Як з’ясувалось, діти вже добре знають, що таке шахрайство, крадіжка, але найсумніше – плутаються у відповіді на питання про те, з якого віку особа може бути притягнена до кримінальної відповідальності. З того часу, як я почала відслідковувати проблему порушення прав дитини, я зіткнулась зі „справою львівських дітей” – однією з найскандальніших проектів. В Україні дітей продають, як звичайну сировину. В залі суду немає основних потерпілих – вони десь далеко за океаном вчаться чужої мови. Також скандальними є справи по викраденню дітей з метою вивозу їх органів за кордон у містах Харків, Донецьк. Але порушення прав дитини можна прослідкувати і у повсякденному житті. Я на власні очі можу спостерігати скорочення тиражів підручників. У нашому місті немає спеціалізованих безкоштовних закладів для поглибленого вивчення певних мов, а також розвитку розумових та фізичних здібностей. Ми маємо лише оплачувані секції, курси, бібліотеки, що суперечить Конвенції ООН з прав дитини. Також я звернула увагу, що будь-які спроби дітей відновити справедливість без допомоги дорослих, майже завжди, увінчуються невдачею. Взагалі, дискримінацією вважається, коли на дитину кричали, вселяли страх за допомогою дій, жестів, її принижували, використовували образливі прізвиська, контролювали її доступ до спілкування з однолітками, перебивали під час розмови, соромили, погрожували кинути її. Дуже часто в сім’ї порушують таємницю кореспонденції дитини. Та саме ці явища поширені у нашому суспільстві. Дуже часто людство навіть не замислюється, що це є дискримінацією прав дитини, порушенням закону та Конвенції з прав дитини. Але список таких правопорушень можна продовжити далі. Саме тому мене почало цікавити питання: як саме держава втілює закони в життя? Як з’ясувалось, влада почала широкомасштабне проведення програм з метою забезпечення прав дитини, як-от: національна програма „Репродуктивне здоров’я 2003-2005 років”, „Діти України”, державна програма відпочинку та оздоровлення дітей на період до 2008 року, було проведено Інтернет-конференцію „Змінимо світ разом з дітьми”, функціонує Всеукраїнська дитяча лінія „телефон довіри”. В нашому місті проходив конкурс плакатів „Світ очима дітей”, програма „Я та мої права” та інші. Розширюється мережа організацій, куди можуть звернутися діти. Я розумію, що наша держава молода і більшість її громадян юридично необізнані. Однак реальна ситуація в суспільстві вимагає з боку держави подальших конкретних заходів щодо правового захисту дитинства. Зокрема потребує більш чіткого визначення законодавством статусу органів опіки і піклування. Я вважаю, що слід налагодити механізм виконання законів, можливість батьків заробляти необхідні кошти для утримання дітей. На мою думку, слід проконтролювати збереження безкоштовної вищої освіти, створити організацію, яка б контролювала дотримання Конвенції ООН з прав дитини, гарантувати працевлаштування неповнолітніх, видавати правову періодику, організовувати гуртки з прав людини і громадянина, центр юридичної консультації дітей, гарантувати юридичну допомогу. З метою дослідження захисту прав сиріт я відвідала інтернат у нашому місті. Я спілкувалась з вихователями, дітьми. Народжені для любові, вони не знали її радощів. Це діти, яким ніхто не заспіває тих легких, як сон, пісень, ніхто не розповість казку, ніхто не подарує погляду доброти, щирості і зичливості. Я дійшла висновку, що слід приділити увагу реформуванню системи сирітських закладів та інтернатів. Також я вважаю доцільним створення автономних судів у справах неповнолітніх в системі судів загальної юрисдикції. Пройшло вже багато часу з того дня, але так просто забути ту передачу я не можу й досі, тому що вона змінила моє світосприйняття. Торкнувшись цнотливої дитячої душі, я спробувала поринути у цей світ чистоти, де панує любов, і тиха колисанка, і святий образ мами, і сонце в блакитному небі. Тож я планую й надалі вивчати цю проблему. Я вирішила обрати професію юриста, тому що захист прав дитини – один з основних обов’язків держави. Я вірю, що в майбутньому життя кожної дитини буде справою всього людства. І я буду прагнути, щоб кожного дня у світі ставало хоча б на одну посмішку більше, на одну понівечену душу менше, а в серці панувала надія... |
| 36.Невигадані історії про...,м.Калуш,Побережник Ліліана, від 17 до 24 років |
| Усі - і дорослі, і діти - повинні зрозуміти, що людина-це Скарб Господній. Вона покликана примножувати багатства людства лише завдяки своїй творчій праці. Завдяки розумінню й підтримці кожного – і дорослих, і дітей. За даними міжнародних організацій, 10% дітей світу мають ті чи інші фізичні вади. Народитися ”не таким,як треба”- завжди велике нещастя для дитини. Але часто його загострює ставлення урядів деяких країн та ЗМІ,а також стиль зображення дітей з обмеженими можливостями . Я стала свідком того, що про людей з обмеженими можливостями часто говорять не як про рівноправних членів суспільства, а як про тягар. Власне кажучи,навіть саме слово ”інвалід”, походить від англійського invalid - такий , що немає сили, неповноцінний. Невигадана історія про дівчинку з обмеженими можливостями Я знаю одну дівчинку , яка живе в селі у якому проживає моя бабуся . Цю дівчинку від самого народження називають ”інвалідом”.У Світлани є сестричка близнючка Марічка, яка народилась здоровою. Марічка повністю допомагає Світлані , але не все їй під силу. Наприклад : доки Світланка була школяркою до неї ходили викладачі займатись додому,коли закінчила середню школу виникла велика проблема. Як їй в цьому світі жити далі... Яке у неї майбутнє…Адже без допомоги близьких вона не може пересуватися, а це означає , що навчання в інших навчальних закладах закрито . Світлана незважаючи на її стан здоров’я, досить розумна дівчинка. Мені шкода Світланку як людину , тому що вона не може реалізувати свої мрії. Дякувати Богу, що в неї є дар творити своїми руками дуже красиві картини з бісеру, таким чином вона хоче довести всім, що людина з обмеженими можливостями не виходячи з дому теж може чимось займатись і бути корисним для суспільства. Але саме суспільство повинно також допомагати таким людям реалізувати себе та свої можливості. Розповідаючи про думки і мрії, смаки і уподобання дітей-інвалідів, ЗМІ, особливо радіо й телебачення, переконують людей в тому, що вони такі ж самі, як і в здорових дітей. Можливо, комусь неприємно бачити на екранах телевізорів дітей з обмеженими можливостями, проте це не причина,аби зовсім ігнорувати людей з обмеженими можливостями . Приділяючи їм увагу, ЗМІ допомагають схиляти населення до дій на благо тих членів суспільства, яких воно не завжди хоче помічати. Через соціальні , політичні, економічні зміни в Україні збільшилась дитяча безпритульність і бездоглядність. З’явився навіть термін” діти вулиці ” Хто ж такі діти вулиці? Це діти, які не спілкуються з батьками і не мають місця проживання; які підтримують стосунки з батьками, однак через бідність, різні види експлуатації і зловживань, більшу частину доби проводять на вулиці; вихованці інтернатів, спеціалізованих шкіл, які опинились на вулиці. Невигадана Історія про ’’ проблему ’’ дівчинки з мого двору Вона, ледь-ледь не опинилась на вулиці. Їй Олі, як люблять говорити, ’’ перехідний вік ‘’ . Її сім’я на грані розпаду . У старшої сестри не все гаразд у особистому житті, батько приходив додому напідпитку, мати завжди роздратована. Дівчина залишається в стороні від усіх своїх близьких, тобто ніхто на неї не звертає увагу (чим вона займається, як справи у школі, немає з ким поділитись своїми успіхами, проблемами). Оля почала шукати ’’ спілкування на вулиці ’’ . Вона затягнула дівчинку в свої тенета : почала пропускати навчання у загальноосвітній та музичній школах. у всьому її підтримували вуличні друзяки. Олі це подобалось. Але світ не без добрих людей .Олі пощастило. Знайшлась людина, для якої доля цієї дівчинки – небайдужа. Це її класний керівник. допомогла повернутись до школи. За допомогою класного керівника Оля пізнала Господню благодать. |
| 35.Панегірік серцю, Власенко Інна, м.Семенівка,від 17 до 24 років |
| Суботнім ранком через папір газет виливалася новина: в одному з районів міста в сміттєвому контейнері знайдено живе серце. Ця вість зачепила багатьох людей, і кожен хотів дізнатися, звідки це серце, чиє воно та як туди потрапило. Газети голосили, що серце має вуха та язик, але не має очей. Воно лежить серед пляшок та брудних паперових упаковок, загорнуте в серветку. І найголовніше: серце не пам’ятає власного господаря й категорично відмовляється змінювати своє місце положення, поки той сам не прийде за ним. Наближалися зимові свята. Магазини були переповнені подарунками в яскравих обгортках. Уже відчувався тонкий запах мандарин та хвої. Діти, ніби іграшками, забавлялися своєю уявою, даруючи її листу до Діда Мороза. Дорослі повертали борги та підбивали підсумки цілого року. Було холодно. Сніг падав, падав… А серце лежало замазане фарбою інію. Воно чекало... Пан Гірик сидів у широкому коричневому кріслі та поглинав кольорові краплі мармеладової веселки. Нарешті він прокинувся, хоча засинав з думкою про те, що це назавжди. Майже з місяць цей чоловік не розплющував своє єдине око. Але щось збудило його якось морозним ранком. Водночас пан Гірик переглядав одну газету з тієї купи, яка надійшла за останні три тижні. На першій сторінці розтяглася величенька стаття із зображенням тієї важливої „штуки”. То було звичайнісіньке інтерв’ю з серцем. Воно казало, що потребує допомоги від свого власника, адже дуже важко битися самому. − Ось ти й знайшлося! – вигукнув чоловік та аж підскочив. Він дістав із шухляди великий шматок вати та поквапливо, але обережно почав засовувати до наскрізної дірки в грудях ці м’які, ще теплі рештки хмарки. Цього ж дня кожний пазл мозаїки міста гудів про те, що серце врешті знайшло власника, але воно було вже надто слабким. Чоловік помер на шляху до свого дому. Ця новина влила сум у кожного, але невдовзі всі забули про цю історію. Так повільно минала зима, обмежена роботою, холодною їжею та вередливими дітьми. Минули й свята, начинені головним болем. Люди відпочивали від того, до чого готувалися понад два тижні, і майже кожний у сміттєвих пакетах із порожніми пляшками (о, їх було багато!), залишками зіпсованої їжі та розбитими іграшками виносив серце... |
| 34. Виживаю,Ключківська Христина .м.Львів, від 13 до 17 років. |
| Під мелодії злих акордів Я загублю свій світ бездомний, Від самотніх, чужих пародій Залишу тільки добрий колір. Заховаю під парасольку Забагато ілюзій кровних, Загублю у душі лиш втому І розбуджу у серці осінь. Мов роздвоєна в своїх справах Все невтомно себе шукаю, На вустах тільки запитання: «Хто я, хто я, чому вмираю?» І, не знаючи де блукати, Помаленьку в собі ховаю Запитання чому вмираю І у відповідь – виживаю... Без... ангела Помер твій ангел -ти одна в кімнаті, Вже не зігріє душу той холодний чай, Ти просто плачеш - сліз не вистачає: А хто вгадає де тепер твій рай? Під монотонність стуку сліз об рами Ти відраховуєш частотність власних мрій, Колись і десь – таке було і з нами, Ти розбиваєш Всесвіт об граніт. Ти просто хочеш як у казці жити... А, може, й снити, й марити нараз. В тобі так мало подихів лишилось, А ти втрачаєш їх на сотні фраз... Ти хто? Заблудла пташка з антисвіту, А, може, літо, що заблукане в стежках, Чи вітер, той сирітка вітер, Що все самотній нудить у степах...? Помер твій ангел -ти одна в вікні, І холод огортає твої плечі, і губи вже чомусь німі, В твоїх очах сліпотно стогне вечір, А у вухах усе дзвенить оте: ПРОСТИ................... |
| 33. Духовні та сімейні цінності, Римар Іра,м.Гадяч, |
| Життя в 90 словах. Колиска. Пелюшки. Плач. Слово. Крок. Застуда. Лікар. Біганина. Іграшки. Брат. Двір. Гойдалки. Дитячий садок. Школа. Двійка. Трійка. П'ять. М'яч. Підніжка. Гіпс. Ліжко. Бійка. Кров. Розбитий ніс. Двір. Друзі. Дискотека. Інститут. Весна. Літо. Сесія. Хвости. Літо. Табір. Поганий сон. Кава. Сесія. Диплом. Романтика. Любов. Зірка. Ручки. Пари. Ніч без сну. Весілля. Теща. Дружина. Сварка. Життя. Біда. Вина. Дім. Робота. Дім. Сім'я. Сонце. Літо. Сніг. Зима. Син. Пелюшки. Колиска. Стрес. Безсоння. Постіль. Бізнес. Гроші. План. ТБ. Серіал. Дача. Вишні. Кабачки. Сивина. Мігрень. Окуляри. Онук. Пелюшки. Колиска. Стрес. Тиск. Постіль. Серце. Нирки. Кістки. Лікар. Речі. Труна. Прощання. Плач. Кожен із нас переживає ці етапи, але більшість цього не цінує. Звичайно, життя – це не тільки сміх донечки чи сина в колисці або їхні перші кроки, досягнення. Будь-яке життя, добре прожите,- це довге життя. І не важливо у скільки років з’являються зморшки і болить спина, а материнські руки вже не такі гладенькі, але як завжди теплі та ніжні, і це – найголовніше. Сьогодні українці живуть матеріальними цінностями, а точніше – існують. Де поділися ті веселі дівчата та хлопці, котрі щовечора збиралися у величезні компанії та співали пісень? Наша щира, українська душа була чи не найпершим взірцем у цілому світі. Адже які славні літературні традиції має наша держава. Внутрішній світ сучасного українця збіднілий, не наповнений величчю Шевченкового слова, гуманним сміхом Остапа Вишні, революційною пристрастю М. Хвильового, щирістю В. Симоненка. Усі ці риси давно втрачені народом і чи постануть із забуття – невідомо. Що становлять духовні та сімейні цінності? Я вважаю, що це не тільки позитивні риси характеру такі як: щирість, відкритість, доброта, вміння підримати людину у скрутній ситуації та ще велика кількість найкращих, але вже таких стандартних рис людської душі. Кожен із нас потребує для себе ідеального життя і прагне досягти своєї мети будь-яким шляхом. Саме в цьому проявляються егоїзм та підступнісь. Ми звикли до того, що духовні цінності - це тільки позитив, але негативні риси – це частка душі кожного, і ми, на жаль, самі сіємо бур’ян на чисте поле. А що відбувається у сімейному житті, коли назовні прояляються егоїзм, недовіра, зникає кохання, що також відіграє значну роль у формуванні духовного стану людини? «Сім’я — фортеця моя»... Мов заклинання. Бо й справді, в усіх суспільних відносинах, за будь-яких політичних умов сім’я, родина були — і, на щастя, ще є — могутнім прихистком, оберегом людської душі протягом усіх часів. Жити в парі, любити, мати розуміння й підтримку — правічне й нестаріюче бажання, мрія, яку означив людині сам Бог. Українці за довгі віки сформували сторінку родинних цінностей, якими, поза всяким сумнівом, можна гордитися і які звучать так: подружня вірність; піклування батьків про дітей; піклування дітей про батьків і старших у сім’ї; пошана до предків; взаємна любов і повага між батьками; злагода та довіра між членами сім’ї; відповідальність кожного за інших членів сім’ї; здоровий спосіб життя; дотримання прадавніх народних звичаїв, охорона традицій; гостинність; створення багатодітних родин. Усі ці цінності закладаються ще у досить ранньому віці, коли малюк спостерігає за стосунками батьків та їх ставленню до самої дитини. Недоречно наводити приклад того, як впливає на дитину нестерпне сімейне життя, коли батьки сваряться чи піднімають руку на доньку або сина. Результат завжди один – закрита назавжди душа найдорожчої людини. Отже, можна бути впевненим, що постійні сварки, брехні та бійки не приведуть ні до чого гарного у сімейному житті, не плекатимуть внутрішнього світу. Справа не в тому, як на тебе впливають інші, а в тому, як ти впливаєш на інших. Тому постійна замкненість у собі приносить тільки шкоду. Щоб прожити гарне життя, потрібно бути собою, відкриватися іншим, бути готовим на самопожертву. Наповнюйте свій духовний світ тільки позитивом! Дружня сім’я, де панує тільки любов і радість, щирі друзі – це запорука гарного настрою та духовного збагачення. |
| 32.Баланс у всьому, Кулакевич Анастасія,м.Вознесенськ. від 13 до 17 років |
| Здоров'я – це життя, так вважає більшість людей. Але чи кожен з нас піклується та усвідомлює значимість слова «здоров’я»? Звичайно – ні. Як зауважив Джеффері Гітомер : «Кожен з Вас розуміє, що потрібно робити. Проблема в тому, що Ви цього не робите». На кожному кроці нас переслідує реклама. На величезних біг- бордах, на обкладинках журналів та на телебаченні нам пропагують худорляві та знесилені тіла моделей. Звичайно, кожна дівчина мріє бути схожою на них. Тому починаються дієти, голодування, а потім вже й запаморочення, знесилення та навіть смерть. Дуже часто, намагаючись досягнути поставленої мети, люди йдуть на все. Але дівчата – анорексички, як на мене, здається спочатку й не розуміють, що на них чекає. В мене хворі на анорексію викликають почуття жалю та відрази. Дивлячись на них, розумієш, що життя коштує більшого. З кожним роком все нові й нові покоління стають більш впевненими та цілеспрямованими, але все більш хворими. Часто, поспішаючи кудись, чи то до школи, чи то на зустріч, чи то на роботу, люди відвідують фаст-фуди. На нас впливає реклама з таким гаслом: «Швидко, дешево та смачно», забуваючи сказати, що й смертельно. А був би цікавим такий лозунг: «Спеціальна пропозиція - Хепі-Міл, а як бонус цироз печінки». Але ж маркетологи попіклувалися про те, щоб всі забули негативний вплив цієї їжі на здоров’я. І скажу з впевненістю, в них це добре виходить. Фаст-фуди на сьогоднішній день більш відвідувані заклади, де можна поїсти. В світі вже налічується близько 30000 закладів під маркою «МакДональдз». Можна уявити скільки тоді людей відвідують такі місця щодня. Американська нація краще всіх відчула на собі загрозу швидкої їжі. Адже важко відмовити собі в тому, що так смачно, звично та популярно. Діти – найбільш пріоритетна ціль фаст-фудів, вони ж і головний аргумент у боротьби зі швидкою їжею. Британці взагалі заборонили показувати рекламу, яка стосується швидкої їжі дітям до 16 років, розуміючи, як це шкідливо для здоров’я. Фаст-фуд винний в неухильному ожирінні людства, він сприяє захворюванням практично всього організму, є причиною психічної залежності від хімічних інгредієнтів, так званих, підсилювачів смаку, якими щедро присмачуються гамбургери і картошка-фрі. Все частіше причиною отруєнь, з подальшим летальним результатом стає фаст-фуд. Багато країн Європи вже починають боротися з проблемою харчування, намагаючись вживати здорові та корисні продукти та уникати їжу швидкого приготування. На сьогоднішній день проблема залишається актуальною і в нашій країні, але її вирішення наша нація буде чекати, ще довго. Дуже помилковою є думка серед молоді, що пити, курити та вести розпусні стосунки, то є модно. Вони, нажаль, дуже помиляються, адже кожен з нас розуміє, що з того випливає. Колись Сократ казав, що кожне покоління змінюється в гіршу сторону, звичайно воно так, але й в деяких аспектах ми прогресуємо, змінюються наші можливості. Однією з цих новітніх можливостей є Інтернет, який прикував до сидячого способу життя, мабуть усіх людей цієї планети. Тоді й забувають про спорт. А сама займаючись спортом, люди стають здоровими. Якщо вже існує певна хвороба, то більшість людей одразу починають вживати таблетки, забуваючи подивитися побічні ефекти. Адже таблетки лікують одну хворобу, розвиваючи іншу. Недаремно в Америці при рекламуванні лікувальних засобів обов’язково виводять на екран побічні ефекти, які можуть розвинутися в тої чи іншої людини, враховуючи її специфіку організму. В нескладних випадках я б порадила використовувати народне лікування, а не одразу ж бігти в аптеку. Саме так колись моє життя і було врятоване. Кожна людина повинна пам’ятати, що така, як вона є - єдина. Не потрібно морити себе голодом, щоб бути схожим на когось, кожен в першу чергу є індивідуум. Не потрібно робити помилкові прогнози, думаючи, що якщо ти їси багато шкідливої та швидкої їжі, але признаки цього ти прибираєш в спортзалі, то це ніяк не відіб’ється на твоєму здоров’ї. Підтвердженням всього вищезазначеного є слова Миколи Амосова: «У більшості хвороб винна не природа, а сама людина. Найчастіше вона хворіє через лінощі й жалобу, а інколи – й від нерозумності.» Тому кожен сам повинен вирішити, що для нього значить слово «здоров’я» та невпинно прагнути щось змінити, починаючи хоча б з себе. .. |
| « назад 1 [2] 3 4 5 6 ... 20 21 22 23 далі » |
| Розробка сайту Создание сайтов | SQL запитів: 10 | Генерація сторінки: 0.36 сек |
