v071. Мрія української Попелюшки

Категорія: Вірші есе твори  

Толерантність як шлях до Європи
або
Мрія української Попелюшки

О 6:30 заволав будильник. Спантеличена раптовими звуками державного гімну, вона все ж спромоглася млявою зі сну рукою намацати під ліжком верескуна-мобільного та натиснути потрібну кнопку. Ця звитяжна пісня… її пісня… кожного ранку додає дівчині впевненості в собі, наповнює серце вірою в яскраве майбутнє… Отож паняночка ще раз позіхнула, підтяглася та зіскочила з ліжка. Мимоволі зупинилася біля дзеркала… Розкішні довгі кучері кольору родючого чорнозему, привітні, щирі очі, що ввібрали в себе прозору небесну блакить та смарагдову зелень чорноморської хвилі, пухкі соковито-вишневі губки… З кожним днем вона все гарнішає… Ще б пак! Цього року ти станеш випускницею “школи життя”… Ех, Україно, Україно! З такою природною вродою та творчим потенціалом, кому як не тобі бути королевою на Європейському балу?
Ця мрія заполонила серце дівчини досить недавно, але надійно. Вона, немов казкова Попелюшка, вже уявляла себе в чарівній блакитно-жовтій сукні від Залевського, доповненій золотим кольє у формі тризуба… Ото б загула Європа! Скільки нових вражень, можливостей та відкриттів отримала б Україна, засяявши на цьому званому балу!
Але ж треба якось туди потрапити… Юрба радників та наставників пропонують різні шляхи. Один кричить про первинне покращення економіки, іншому кортить навести лад у культурі, третій “обсмоктує” нереальні самі по собі проекти очищення природного середовища… Від цих постійних криків та непорозуміння у верхах страждає її ще не зміцніла сімнадцятирічна психіка. Дівочий погляд помічає світло в кінці тунелю суперечок: треба починати з малого… з себе… з толерантності у спілкуванні! Бо так і посивіти не довго, доки прилетить фея-хрещена! Збиратись до Європи потрібно дружно, гуртом!!!
Отже, поки Україна, заспокоївшись, поринула в свої щоденні турботи, обміркуймо “її пропозицію”. Виходить, першим кроком на шляху до Європи ми визначаємо толерантність. Керуючись витягом з Декларації її принципів (статтею №1) трактуємо для себе це поняття як поважання, сприймання та розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, форм самовираження та самовиявлення людської особистості. Простіше кажучи, це взаєморозуміння всіх і кожного (у даному випадку заради досягнення спільної мети, конкретніше - відрядження красуні-випускниці на вищезгаданий європейський захід ). А формується воно на грунті глибоких знань, щирості спілкування та свободи думки, совісті й переконань.
Одразу згадується мурашник, точніше картинка, коли кожна комашка-трудівник працює заради спільного блага – побудови міцного, затишного прихистку для себе та собі подібних. Жодне створіння не гнобить іншого, допомагає існувати, знаючи, хоч як це не банально звучить, що “зайва пара лапок” тільки прискорить прогрес. Що ж маємо в нас? Суспільство вперто ділиться на класи: вищий, середній, низький… вони займають кожен свою ланку. Багатий багатіє, бідний бідніє, а середній ледве зводить кінці з кінцями, балансуючи між двома вищезгаданими… Хто в такій ситуації дбає про спільну мету? Про яку “толерантність” та взаєморозуміння йдеться, коли: “ситий голодному не вірить”? Потрібна взаємодопомога.
Ще однією запорукою загальної згоди є твердження: кожна думка, ідея, традиція, вірування має право на існування. Всі люди різні, думають кожен своєю головою… Але є багато спільного, загальнолюдського: добро й зло, кохання й ненависть, біле й чорне. Це немов поля в зошиті, за які не можна виходити на письмі (в житті), бо порушиться гармонія, “перевернеться” світ. Не можна виходити за поля, але в їх межах ми творимо візерунки, відрізняючи тим самим один рукопис від іншого, себе від співрозмовника…
Ми часто жартуємо, не почувши відповіді на власну репліку: “Приємно поспілкуватись з розумною людиною (в значенні “з собою”)”. Але то тільки жарт, насправді, топчучись на місці, швидко втомлюєшся, а істина народжується лише у суперечці двох різних поглядів.
Доречно згадати Шопенгауера, який вважав толерантністю співчуття, розуміння, передбачливість, поблажливість. Саме ці її складові вберігають від збитків, конфліктів у суспільстві. Прикладом такого погляду, в масштабному вияві, виступають благодійність меценатів, як допомога нужденним, співпраця викладача й студента, як поштовх до реалізації наявних здібностей, пересторога й настанови батьків дітям на кожен день, як оберіг від усіляких негараздів і ,нарешті, взаємодоповнення в спілкуванні всіх нас, бо ніхто не ідеальний, а запозичені відтінки лише збагачують особисту палітру душі…
Здається, розібралися. Не заходячи далеко до масштабів глобального, міжнародного, міжнаціонального, зробімо важливий висновок: толерантність потрібна тут і зараз, у спілкуванні з батьками, робочим колективом, випадковими перехожими… Коли, в погоні за “синьою птицею” мрії, ми забуваємо про належне відношення до тих, хто знаходиться поруч, не враховуємо їх інтереси, порівняно зі своїми. А це створює проблеми конкретно в особистому житті кожного з нас, а в цілому – в здійсненні бажання дівчини-України. Бо толерантність – найголовніша європейська цінність, важлива людська чеснота, основа демократії та наших прав. І без неї, як без води, і не туди, і не сюди…