Берестенко Олена, м. Одеса
Вікова категорія - від 17 до 24 років
Присвячується батькам важкохворих дітей
Всі діти – наче різнобарвні квіти,
Вони і гордість наша, наша сила.
Але батьківський стон не заглушити,
Коли на квіточці сонце пелюстки спалило.
А пелюсточки до тепла тягнуться,
І просять допомоги у матусі:
«Дозволь мені життю радіти -
Я так життя люблю, матусю!»
Батьки великим сумом за дітей покриті,
І квіти нахилилися до землі,
Дитячі сподівання, мрії всі розбиті,
Невже ж хвороба буде назавжди?
Та квіти зберегти все ж ми не в змозі,
А без листочків хіба буде від них толк?
Вони пошкоджені, і кращими не стануть на морозі,
Ну а в садочку ж нових квітів цілий «полк»…
Краса садка батьків все більш хвилює,
Безпелюсткова квітка – це, звичайно, вже не казка.
«Хай краще по землі холодній помандрує» -
Такою льодяною стала материнська «ласка».
І ти ОДИН на цьому світі,
З бажанням жити, що ніяк не застигає.
А для природи всі ми рівні діти,
Яких вона з теплом у свій квіткар саджає.
Дітей-пустоцвітів ніде ти не зустрінеш.
Талантами природа всіх нас обдарила.
І поки ти, дорослий, це не зрозумієш.
В малечі нерозкритий дар так і залишиться.
Загинуть ті квіти, не знаючи воду,
Ми губимо те, що самі насаджали.
Бажаючих жити, позбавлять свободи,
Щоб тільки не бути поруч з печаллю.
У кожного крест свій- і що тут ти зробиш?
Слабенькі квіточки – це Божий всім знак.
Тому поливати їх мусимо й в змозі,
І роблять щасливими нас вони так.
Тебе и каждому
Мир так не прост, и Ангелов здесь нет,
Мы все порочны так или иначе.
Хоть все же, подарив нам белый свет,
Учили нас, что праведным бать значит.
Учили, как других нам уважать,
И руку помощи протягивать, коль нужно.
Как не завидовать, не льстить, не унижать.
Не быть к слезам других и мукам равнодушным.
Нам матери пытались передать
Всю ту любовь, что в серце искренне хранили.
Чтоб не умели ненавидеть мы и лгать,
Чтобы людей за глубину их душ ценили.
Но только жаль, мы это помним не всегда,
И зачастую осуждаем, а не ценим.
Своих пороков мы не видим никогда,
А у других их рассмотреть всегда сумеем.
И даже слово «толерантность» можем мы
Порой не помнить, и не знать порою даже.
Мы забываем, что такое бать людьми,
И как терпимо относиться к ближним нашим.
Но мы же люди! Каждый брат наш – человек!
Мы все земли одной, родительницы, дети.
Пусть будет каждый из нас ныне и навек
Терпим, внимателен и добр ко всем на свете!
|
