|
Кулакевич Анастасія
Вознесенська ЗОШ№8 , 16 р.
День починався як завжди, він поспішав на роботу, та не тільки він, всі поспішали кудись, заклопотані проблемами. А поспішав, тому що на нього чекали в лікарні хворі люди, яким вже стільки років він допомагав, приїхавши з Америки втілювати новітні ідеї. Нібито все як і щодня, але тут по дорозі в лікарню на нього незрозуміло звідки нападають, безжалісно б’ють по обличчю ногами, руками. Він кричить від болю, потім взагалі нічого не промовляє, а його б’ють, б’ють до того часу, поки він взагалі непритомніє від удару по голові важким предметом. Весь у крові, він лежить посеред вулиці, а люди як люди: не звертають на нього увагу, всім начхати, аби їх ніхто не чіпав. І так лежить, поки не помітить той, в кого серце ще не скам’яніло. Вже в лікарні співробітники розповіли, що на нього напали скінхеди, які залишили на підлозі кров’ю написані слова «Зникни з цієї країни»… Безлад чинять всюди, як в нашій країні, так і поза її межами. І це ми називаємо цивілізованим світом, світом, де править «любов та мир», світом, де від толерантності залишилось лише слово, світом, де панують війни і конфлікти…Навіть політичні сили чхати хотіли на те, що коїться, як може бути толерантним народ, де її депутати привселюдно б’ють один одному пики? Це прояв толерантності ? Чи це відстоювання своєї ідеї заради добробуту народу? Нажаль, я в це не вірю…Ми перестали один одному довіряти…Щоб направити нашу доріжку в бік Європи, потрібно викинути з лексикону слово «расизм» та додати нове, під назвою «толерантність».
Щодня у світу помирають просто із-за якоїсь безглуздої «ідеї», яка вбиває невинних людей, яка доводить, що в цьому світі були і будуть люди, які не розуміють поняття толерантності . Жахливіше за все, що політики бачать сьогоднішнє становище, але просто закривають на те очі. Щоб написати цю статтю, я переглянула безліч роликів про фашистів, націоналістів, скінхедів, які знімали на камеру вбивства справжнісіньких людей. Я дивилась і по моєму обличчю текли сльози. Це були сльози відчаю, страху, а найголовніше жалю. Адже розумієш, що то справа рук людських. Таких, як і ми всі, але без серця та душі. Це жахливо, я назвала б те глобальною проблемою, в той час коли більшість людей і не підозрює, що таке коїться в світі… Це толерантність? Це націоналістична ідея, яка губить життя людей. Повинна бути любов до людини, хоча б за те, що вона просто людина. У нас різний колір шкіри, різні традиції та цінності, різні звички та вподобання, різні погляди на релігію та сенс життя, але ж ми всі люди, які мусять, не побоюсь цього слова, саме МУСЯТЬ розуміти, що ми люди: з однаковим серцем, з однаковими батьками, які бажають тобі щастя, з однаковими дітьми, які хочуть, щоб їх мрії здійснились…Ми - люди і повинні пам’ятати про терпимість , яка може прокласти стежку до культури миру, яка була б ідеальною для життя, де насправді панує мир та любов. А що ми спостерігаємо зараз? Війни, політичні конфлікти, суперечки, брехню. Це так ми прямуємо до Європи? Чи про таке життя мріяли наші предки? Кожен з нас є камінчиком тієї доріжки, яку так важливо прокласти – плаю до культури миру…
- Я відчував біль по всьому тілу, я відчував, що ще довго буду прикований до ліжка, що важко поворухнутись і навіть дихати, а найболючіше було відчувати, як радіють ті нелюди. Я розумію юнацький максималізм, поклоніння ідеї й життя заради неї, але я не розумію – звідки у людей стільки ненависті, злоби та безсердечності… В мене інший колір шкіри і родом я з іншої країни, але приїхав до вас допомогти, а натомість отримав по пиці… В цей час я міг би врятувати життя людині…О Боже…Людині…!!!
|
